Культура безпеки спільноти, переслідуваної силовиками, — це набір її звичаїв, розроблених задля зменшення ризику. Наявність дієвої культури безпеки усуває потребу розробляти заходи безпеки знову й знову з нуля, а також може допомогти протидії недовірі й паніці в стресових ситуаціях — чи навіть вберегти вас від ув’язнення. Різниця між протоколом і культурою — в тому, що культура стає підсвідомою й інстинктивною, а тому не потребує додаткових зусиль; щойно найбезпечніша можлива поведінка стає звичкою всіх у ваших колах, ви перестаєте витрачати час та енергію на підкреслення потреби в ній, на переживання наслідків її відсутності й на занепокоєння кількістю загроз навколо, бо знаєте, що доклали до обачності всіх можливих зусиль. Якщо ви маєте звичку не видавати нічого чутливого про себе, то ви можете працювати разом із незнайомими, не переймаючись тим, чи інформують вони когось; якщо всі знають, про що не говорити по телефону, то скільки б вороги не прослуховували лінію, це їм нічого не дасть. ¹

Ще раз, ключовий принцип усієї культури безпеки: ніколи не слід запитувати жодних чутливих даних, яких вам не потрібно знати.

Чим більше людей знають щось, що може становити загрозу особам чи проєктам: хто здійснив щось незаконне, де відбувається особиста зустріч, що планується на майбутній захід — тим більша ймовірність, що ці знання потраплять до поганих рук. Поширювати такі дані людям, яким вони не потрібні, шкодить і їм, і тим, кого вони підставляють під загрозу: вони опиняються в незручному становищі, маючи змогу зіпсувати іншим життя одною помилкою. Якщо їх допитуватимуть, наприклад, їм буде що ховати, й вони не зможуть чесно заявити про незнання.

Не запитуйте, не кажіть.

Не просіть інших ділитися чутливими даними, яких вам не треба знати. Не хваліться своїми або ще чиїмись незаконними діями, не оголошуйте майбутніх чи можливих подій і навіть не натякайте на на чиєсь бажання долучитися до цієї діяльності. Будьте уважними, де б ви не розмовляли; не допускайте випадкових бездумних ляпів.

Можете відмовити будь-кому в будь-чому.

Не відповідайте на небажані запитання — не лише від поліції, а й від активістської спільноти й навіть близького товариства: якщо вважаєте, що чимось ділитися небезпечно, не діліться. Це означає також прийняття відмов інших відповідати: якщо вони хочуть переговорити між собою чи просять вас не долучатися до зустрічі або проєкту, не ображайтеся, бо всім краще, щоб у них була така можливість. Так само не беріть участі в жодних проєктах, яких не схвалюєте, і не співпрацюйте ні з ким, хто приносить вам неспокій, і не нехтуйте своїм шостим відчуттям за жодних обставин; тоді не матимете про що шкодувати, якщо щось піде не так і ви потрапите в халепу. Ви відповідальні за те, щоб нікому не вдалося переконати вас піти на ризик, до якого ви не готові.

Ніколи не здавайте своїх ворогам.

Якщо вас упіймають, ніколи — за жодних обставин — не видавайте даних, що можуть становити для когось небезпеку. Є сенс явно прописати присягу, яку складають усі, хто беруть участь у групі прямої дії: тоді навіть за найгіршого сценарію, коли тиск може розмити сприйняття різниці між виданням кількох нечутливих деталей і повною зрадою, всі точно знатимуть, які зобов’язання кому давали.

Не полегшуйте ворогам виявлення ваших планів.

Не використовуйте надміру передбачуваних засобів, цілей, годин і місць зустрічей для обговорень. Не будьте надто видимими в публічних проявах ініціативи, в межах якої займаєтесь найсерйознішою прямою дією: не підписуйтесь на розсилки, не потрапляйте до ЗМІ; можливо, навіть уникайте будь-якої асоціації з офіційними організаціями й кампаніями. Якщо ви долучаєтесь до справді серйозної підпільної діяльності з кількома товаришками й товаришами, обмежте своє відкрите спілкування з ними чи навіть зовсім уникайте одне одного. Державні служби можуть легко отримати доступ до набраних вашим телефоном номерів і використовуватимуть такі списки для виявлення зв’язків між особами; те саме стосується вашої е-пошти, бібліотечних книг і особливо соцмереж на кшталт Instagram.

Не залишайте сліду: платіжні й транспортні картки, мобільні виклики — все це фіксує ваші місцеперебування, купівлі й зв’язки. Майте історію для прикриття, підкріплену фактами, які можливо перевірити, — на випадок, якщо вона вам знадобиться. Будьте обережними з тим, що про вас може видати сміття: на звалища ходять не лише за фрігою! Фіксуйте кожен друкований чи електронний документ і всі його копії, зберігайте їх в одному місці, щоб випадково про щось не забути, — й знищуйте їх, щойно вони більше не потрібні. Чим менше їх із самого початку, тим краще; звикайте запам’ятовувати. Переконайтесь, що жоден відбиток таких документів не залишається на поверхнях, поверх яких ви пишете: ні на дерев’яному столі, ні в паперовому блокноті. Як правило, будь-яке використання комп’ютерів чи смартфонів також залишає слід.

Не розкидайтесь на людях ідеями прямої дії, можливими до здійснення пізніше.

Перш ніж запропонувати ідею, дочекайтесь, поки зберете групу осіб, серед яких усім буде цікаво долучитися; виняток — корєш дитинства, з ким ви обмірковуєте можливості й пропрацьовуєте деталі заздалегідь — у безпеці, не вдома й подалі від неоднорідного товариства, звісно. Не пропонуйте ідею, поки не будете певні, що саме час її спробувати. Запрошуйте лише тих, у ймовірності долучення кого ви певні: всі запрошені, хто зрештою не долучаться, — це зайвий ризик для безпеки, й можуть становити додаткову проблему, якщо виявиться, що вони вважають вашу ідею абсурдно тупою чи морально хибною. Й запрошуйте лише здатних зберігати таємниці — нагально — незважаючи на те, долучаться вони чи ні.

Розробіть особисті сигнали для спілкування з товариством на видноті.

Важливо розробити спосіб таємно повідомляти довірене коло про проблеми безпеки й рівні комфорту в публічних середовищах, як-от на зустрічах, скликаних для обговорення можливої прямої дії. Знання, як визначати почуття одне одного, не виказуючи іншим того факту, що ви обмінюєтесь повідомленнями, вбереже вас від складності вгадування думок одне одного про ситуацію чи особу, а також допоможе не поводитись дивно, коли проситимете товаришку чи товариша відійти посеред обговорення, щоб зіставити спостереження. До того часу, коли ви зберете більшу групу для пропозиції плану дій, вам та вашому товариству слід уже ясно проговорити, які ваші наміри, до яких ризиків ви готові, наскільки залученими плануєте бути й що думають інші — це заощадить вам час і усуне зайву неоднозначність. Якщо ви ще не брали участі в колі планування прямої дії, то здивуєтесь, наскільки все може ускладнитись і заплутатись, навіть коли всі долучаються підготувавшись.

Розробіть способи визначення рівня безпеки групи чи ситуації.

Одна швидка процедура, яку можете проводити на початку більшої зустрічі, де не всі знайомі, — це гра «ручаюся»: коли кожна й кожен представляються, всі, хто можуть за них поручитись. Ручайтеся лише за тих, у чиїй довіреності ви певні. Кожна особа має бути з’єднаною з іншими принаймні одною ланкою ланцюга, тоді принаймні всі розуміють стан речей. Активістка чи активіст, що розуміє важливість безпеки, не ображатиметься в ситуації, коли ніхто з присутніх не може за них поручитись і їх просять вийти.

Місце зустрічі — важливий чинник безпеки.

Місце повинно не мати змоги простежуватись (жодних особистих квартир), вас не повинні мати бачити всіх разом (парк напроти акції в її переддень не згодиться), вхід до місця чи вихід із нього не повинен проглядатись і ніхто не має могти несподівано ввійти — розставте розвідку, замкніть двері на самому початку й стежте за всім підозрілим.² Менші групи можуть розмовляти прогулюючись; більші групи можуть зустрічатись у тихих середовищах надворі (зібравшись у похід чи табір, якщо є час) або у відокремлених приміщеннях громадських будівель, як-от у читальнях бібліотек або порожніх авдиторіях. У найкращому разі, ви товаришуєте з власницею бару в іншому кінці міста й вона може без питань виділити вашій товариській зустрічі курилку на один день.

Оцінюйте надійність навколишніх — особливо тих, із ким може довестися підпільно співпрацювати.

Зважайте на те, наскільки довго ви когось знаєте, наскільки давні часові відмітки мають їхні перші дії в спільноті й ознаки життя за її межами, й які враження від них лишаються в інших. Подруги й друзі, з якими ви зростали (якщо досі тримаєте з ними зв’язок), можуть бути найкращим товариством для прямої дії, оскільки ви знайомі з їхніми сильними й слабкими сторонами й із тим, як вони поводяться під тиском, — до того ж, ви знаєте напевне, що вони є тими, за кого себе видають. Довіряйте свою безпеку й безпеку своїх проєктів лише врівноваженим людям, які не лише поділяють ваші пріоритети й зобов’язання, а й не намагаються нікому нічого довести. В довгостроковій перспективі, намагайтеся вибудувати спільноту людей, що давно товаришують і мають досвід спільної дії, й зв’язки з іншими подібними спільнотами.

Не надто відволікайтесь на хвилювання, чи не здає вас хтось; якщо ваші заходи безпеки дієві, це навіть не має значення.

Не витрачайте енергії й не розвивайте параноїдальних, антисоціальних підозр до всіх, кого зустрічаєте. Якщо ви тримаєте всю чутливу інформацію всередині кола людей, яких вона стосується, співпрацюєте лише з надійними й досвідченими товаришками й товаришами, чию історію можете підтвердити, й ніколи не видаєте нічого про свої особисті дії, то жодному зовнішньому чи внутрішньому стеженню не вдасться зібрати достатньо свідчень проти вас. Завдяки хорошій культурі безпеки практично байдуже, діє це шкідництво у вашій спільноті чи ні. Важливо не те, чи пов’язана та чи інша особа з поліцією, а те, чи становить вона який-небудь ризик безпеці; якщо вона ненадійна (чи непевна в собі), то слід ніколи не допускати таких ситуацій, де від неї залежить чиясь безпека.

Усвідомлюйте й дотримуйте очікування безпеки з боку всіх, із ким взаємодієте, й поважайте відмінності ваших підходів.

Щоб співпрацювати з іншими, вам слід забезпечити їхній спокій у вашій присутності; навіть якщо ви не співпрацюєте з ними, вам не слід бентежити їх чи нехтувати небезпекою, яку вони розуміють краще за вас. При плануванні прямої дії, недотримання культури безпеки, прийнятої певною спільнотою, може зруйнувати не лише ваші шанси співпраці на проєкті з ними, а й саму можливість втілення проєкту: наприклад, якщо ви оголосите ідею, плановану іншими, в середовищі, яке вони не вважають безпечним, то їм може довестися покинути план, бо вони вже вважатимуться до нього причетними. Попросіть людей розписати вам їхні конкретні потреби безпеки, перш ніж навіть підняти тему прямої дії.

Точно зазначте іншим, які ваші потреби безпеки.

Із заклику дотримувати очікування безпеки інших слідує, що ваші очікування також мають бути простими для дотримання. На початку будь-яких відносин, які ваше особисте політичне життя може ускладнити, наголосіть, що про певні деталі вашої діяльності ви не говоритимете. Це збереже вам чимало нервів у ситуаціях, які й без того досить стресові; останнє, що вам треба після повернення з проваленої таємної місії, — це суперечка з коханим: «Але якби ти мені довіряла, ти б мені про це розповіла! Звідки я знаю, чи ти не спиш там із…» Це не питання довіри: таємні дані — не винагорода, яку можна заробити чи заслужити.

Доглядайте за іншими.

Чітко оголошуйте навколишнім, які ризики для них може створювати ваша присутність³ чи плановані вами дії — принаймні в тих межах, у яких ви не порушите інших складових культури безпеки. Якнайдокладніше роз’яснюйте свої власні ризики: наприклад, чи припустимий ваш арешт (тобто чи не перебуваєте ви в розшуку, чи не перетинали ви кордонів без документів тощо), які зобов’язання вам потрібно виконувати й чи нема у вас алергій. Не наражайте інших на небезпеку своїми рішеннями, особливо якщо не зможете надати їм серйозну допомогу, якщо їх раптом арештують і спробують судити за ваші вчинки. Якщо хтось розгорне стяг поруч із вашим фаєром, поліція може звинуватити саме їх у спробі підпалу; навіть якщо для звинувачень нема підстав, їх можуть змусити дати хибні показання, якщо ви ненароком заблокуєте їхній шлях до втечі. Якщо під час маршу ви допомагаєте організувати виступ за межі планованого маршруту, залишайтесь фізично між поліцією й тими, хто прийшли разом із вами, але можуть не розуміти всіх ризиків; якщо ви посилюєте флешмоб пошкодженням власності, забезпечте, щоб інші, непідготовані до цього, не стояли навколо спантеличено, коли приїде поліція. Якими б ризикованими не були ваші проєкти, готуйтесь до них розумно, щоб нікому не доводилося йти на додаткові непередбачені ризики, щоб виручити вас, коли ви припуститеся помилки.

Культура безпеки — це прояв етикету, що запобігає зайвим непорозумінням і потенційно катастрофічним конфліктам.

Турбота про безпеку ніколи не має бути виправданням для того, щоб когось залишали почуватись виключено чи принижено, — хоч цьому й непросто запобігти! — втім, нікому не слід і вважати, ніби вони мають «право» долучитись до будь-чого, що інші хотіли б залишити закритим. Тим, хто порушує культуру безпеки своєї спільноти вперше, не слід надто жорстко відповідати: суть же не в тому, ніби долучення до внутрішньої групи вимагає ідеальної відповідності крутому активістському образу, а в тому, щоб розвинути спільні очікування й спокійно допомогти людям зрозуміти їхню важливість; до того ж, люди гірше сприймають конструктивну критику, коли їх змушують виправдовуватись. Проте таким людям слід завжди негайно казати, яким чином вони наражають на небезпеку інших і які будуть наслідки, якщо вони продовжать. Тих, хто цього не зрозуміє, слід тактовно, але твердо не допускати до будь-яких чутливих середовищ.

Культура безпеки — це не бетонування недовіри, а запобігання зайвій недовірі шляхом зменшення ризиків заздалегідь.

Непродуктивно витрачати більше енергії на хвилювання, скільки стеження за вами встановлено, ніж на зменшення шкоди від нього. Так само не слід весь час переглядати свої заходи безпеки чи сумніватись у щирості потенційних товаришок і товаришів. Хороша культура безпеки має надавати всім змогу почуватись спокійно й упевнено, а не навпаки. В той же час, не менш недоречно звинувачувати в недовірі тих, хто дотримується заходів безпеки, жорсткіших за ваші: пам’ятайте, вороги справді намагаються нас знищити.

Не давайте своїм підозрам бути використаними проти вас.

Якщо ваші супротивники не можуть вивідати ваших таємниць, вони спробують посварити вас між собою. Під прикриттям можуть поширюватися чутки чи звинувачення, щоб створити розбрат, недовіру й образи між групами чи всередині них. Вони можуть підробляти повідомлення чи схожим чином підставляти активісток і активістів. Провідні ЗМІ можуть брати в цьому участь, повідомляючи, що в групі виявлено донощика, якого насправді нема, або хибно подаючи політику чи історію особи чи руху, щоб відлякати можливе товариство, або перебільшуючи конфлікт між гілками руху, щоб звести до нуля їхню взаємну довіру. Знову ж, розумна культура безпеки, що вибудовує достатньо високий рівень довіри й упевненості, має практично внеможливити такі провокації на особистому рівні. Коли йдеться про відносини між тими, хто прихильні до різних тактик і стратегічно відмінних організацій, пам’ятайте важливість солідарності й різноманітності тактик і будьте певні, що інші теж пам’ятають, навіть якщо ЗМІ стверджують зворотне. Відрізняйте чутки й цитати від фактів: щоразу перевіряйте джерело та ввічливо це обґрунтовуйте.

Не бійтеся блефу.

Поліцейські увага й стеження не обов’язково означають, ніби вони знають деталі ваших планів чи дій: часто це ознака саме їхнього незнання, через яке вони намагаються відлякати вас від продовження. Розвивайте інстинктивне відчуття того, чи справді ваше прикриття провалилось — чи вороги лише намагаються змусити вас виконати їхню роботу за них.

Завжди будьте готові до того, що ви справді під наглядом; але не плутайте наявність стеження з дієвістю.

Навіть якщо все, що ви робите, цілком законне, на вас усе одно можуть звертати увагу й пробувати навести переляк служби безпеки, якщо вважатимуть, що ви незручні їхньому керівництву. Певною мірою це на краще: чим більше цілей їм доводиться відстежувати, тим розпорошеніші їхні ресурси й тим складніше їм виокремити й знешкодити саме вас. У той же час не радійте появі стеження, ніби чим більше уваги вам приділяють, тим ви небезпечніші: вони не такі розумні. Більше всього їх непокоять ті організації спротиву, чиї підходи найближчі їм самим; користуйтесь цим. Найкращі тактики — ті, що досягають широкої авдиторії, роблять чіткі заяви й експлуатують хитрощі, не впадаючи в око силовикам принаймні до вирішального моменту. В ідеалі ваші дії добре відомі всім, крім силовиків.

Культура безпеки передбачає мовчання, проте не безмовність.

Історії наших сміливих ходів у боротьбі проти капіталізму треба якось розповідати, щоб усі знали, що спротив — справжня можливість, втілювана справжніми людьми; слід відкрито закликати до бунту, щоб майбутні революціонерки й революціонери знайомились, а революційні погляди карбувалися в серцях мас, перш ніж знайти шлях назовні. Хороша культура безпеки має зберігати рівно стільки таємничості, скільки достатньо особам для виконання підпільних, але демонстративних дій, що поширюють радикальні перспективи. Традиції безпеки в активістських спільнотах вибудувались за півстоліття боротьби за права тварин і визволення землі, тобто вони чудово підходять потребам малих груп ізольованої незаконної діяльності, але не завжди доречні в публічних кампаніях сприяння загальній непокорі. Часом є сенс відкрито порушувати закон, щоб спровокувати участь великої кількості людей, серед яких безпечно діяти далі.

Балансуйте між потребою уникнення виявлення ворогами й потребою бути доступними потенційним товаришкам і товаришам.

У довгостроковій перспективі, таємність сама по собі нас не захистить: рано чи пізно всіх нас знайдуть, і якщо більше ніхто не розумітиме, що ми робимо й чого прагнемо, нас легко й безкарно знищать. Лише сила освіченої й прихильної (й бажано не менш озброєної) громадськості зможе нам допомогти. Завжди мають бути відкриті входи до спільнот, що практикують пряму дію, щоб більше й більше людей могли долучатися. Ті, хто роблять справді серйозні речі, мають діяти окремо, звісно, але кожній спільноті потрібні хоча б одна-дві особи, що відкрито пропагують пряму дію й навчають їй, маючи змогу допомагати довіреним новачкам встановлювати контакт одне з одним.

Починайте планування акції з визначення доречного їй рівня безпеки, й продовжуйте відповідно.

Навчатися оцінювати ризики тієї чи іншої діяльності або ситуації й відповідно їм протидіяти — це нагально не лише для уникнення ув’язнення, а й щоб ви знали, про що вам не слід хвилюватись, і не витрачали енергії на безпідставні громіздкі заходи безпеки. Пам’ятайте, різні аспекти різних акцій можуть потребувати різних рівнів безпеки; універсального рішення нема. Ось приклад можливої системи оцінювання рівнів безпеки:

1. Про акцію знають лише ті, хто безпосередньо бере участь.
2. Довірений резерв теж знає про акцію, але всі в групі разом вирішують, хто до нього належить.
3. Група не проти запрошувати до участі людей, які ймовірно відмовляться: тобто за межами групи деякі люди знатимуть про акцію, але зберігатимуть її в таємниці.
4. Група не обмежує перелік запрошених; якщо ви берете участь, ви можете запрошувати інших і заохочувати їх запросити ще когось, наголошуючи, що знати про акцію мають лише всередині довірених кіл.
5. «Чутки» про акцію можна поширювати спільнотою, але особи організаторок і організаторів слід зберігати в таємниці.
6. Акція оголошується відкрито, але з певним рівнем прикриття, щоб привертати менше уваги ще не дуже уважних силовиків.
7. Ця акція — публічна кампанія в усіх відношеннях.

Для прикладу, на рівні безпеки №1 планують закладання бомби під центр продажу автомобілів, тоді як на рівні №2 пишуть балоном гасла на чиїйсь власності. На рівні №3 або №4, залежно від балансу ризикованості й публічності, скликають міжорганізаційну раду чорного блоку перед великою демонстрацією або планують прес-реліз. Рівень №5 чудовий для таких проєктів, як раптовий недозволений марш: наприклад, усі на концерті Пози Павука попереджені, що він перейде в «спонтанний» антивоєнний марш, тож можуть приготуватись, але оскільки ніхто не знає, чия це ідея, нікого не можуть переслідувати як організаторку чи організатора. На рівні №6 оголошують велопробіг соціального руху: на кермі кожного велосипеда присутніх закріплено флаєр, але місце збору ніхто не анонсує в ЗМІ, щоб силовики не встигли прийти на самий початок і розлякати людей. На рівні №7 проводиться узгоджений із міськрадою марш профспілок чи показ фільму Владі Антоневича, якщо ви не зберігаєте якимось чином у таємниці навіть проєкти широкого залучення спільноти.

Також на рівень безпеки є сенс зважати, обираючи засоби зв’язку. Ось приклад кількох рівнів безпеки зв’язку, що відповідають системі, описаній угорі:

1. Жодних розмов про акцію, крім особистих за межами помешкань, у вільних від стеження середовищах (наприклад, група обговорює плани в поході); жодних обговорень акції без нагальної потреби.
2. Група збирається на вулиці, довірені особи можуть обговорювати акцію у вільних від стеження середовищах.
3. Припустимі обговорення в помешканнях, що точно не простежуються.
4. Спілкування онлайн в особистих діалогах при наскрізному шифруванні.
5. Можна говорити про акцію телефоном, у чаті тощо, за умови невидання певних деталей: хто, що, коли, де.
6. Деталі можна згадувати телефоном, у чаті тощо; публічні канали, флаєри й прес-релізи можуть як прийматись, так і відхилятись залежно від ситуації.
7. Заохочується оголошення й поширення в усіх доступних середовищах.

Якщо ви успішно втримуєтесь від розповсюдження чутливих даних і дотримуєтесь доречних заходів безпеки в кожному проєкті, який розпочинаєте, ви вже на шляху до досягнення того, що Еббі Гофман називав першим обов’язком революціонерки й революціонера: не давати себе впіймати. Успіхів, і пам’ятайте: ми вам цього не казали.

Further Reading

• Security Culture: The Puppet Show
• Anonymity: Dressing for Success